Реорганізація на словах і в дії

8 червня цього року відбулися загальні збори колективу каналу, на яких новопризначений генеральний продюсер Українського радіо Дмитро Хоркін розповів про зміни, які відбудуться у зв’язку з перетворенням Національної телекомпанії з усіма її філіями, до яких належить і ТО «Культура», на ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», словом — оте омріяне Суспільне мовлення. Говорив він про зміну структури нашого творчого об’єднання — утворення замість редакцій (літературних, мистецьких, освітньо-пізнавальних та інших передач) п’ятьох «продюсерських груп», з-поміж яких за літературні передачі має відповідати група «Література і драма». Говорив і про «кастинґ-групи» — групи фахівців «зі сторони», які прослуховуватимуть наші передачі. І для тих журналістів, хто не пройде відбору, ще не все втрачено — їх «виводитимуть у позаштатники». Говорив він також про іншу, нову корпоративну етику, мовляв — «я не дозволю вам виливати один на одного бруд».

Але насправді кастинґ виявився аж ніяк не прозорий і бруд полився широкими ріками. Розпочалося в буквальному сенсі цькування «необраних» журналістів (які, фактично, не пройшли «кастинґу» не через якісь професійні ґанджі, а просто тому, що вони — незахищені, тобто позбавлені блату, або ж керівництво хоче звести з ними старі рахунки за те, що продемонстрували свого часу незалежну позицію, підтримали неугодних і т. д.). Методи цього цькування — різноманітні: людей змушували писати пояснювальні в разі навіть нетривалої відсутности на робочому місці, навіть з відома керівника, в окремих випадках — звітувати про виконану працю погодинно; застосовувався і шантаж: керівництво (у складі трьох представників) викликало людину до кабінету і ставило перед вибором: якщо вона зараз напише заяву про звільнення, їй виплатять два оклади, а якщо ні — звільнять без виплат; керівників нижчих ланок змушували писати доповідні на своїх підлеглих за сфальшованими звинуваченнями. Справжнісінькі репресії. Тридцять сьомий рік. Розстрільні трійки (тільки замість розстрілу — вимушена заява про звільнення «за власним бажанням»). І навіть план з розстрілів. Причому — на рівні розмов, не документів — цифра тих, хто підлягав звільненню, постійно зростала: то планувалося звільнити 40, то 70 % колективу, то лишити на каналі 10–15 або й ще менше людей…

Боляче, що Радіо «Культура» знищується не зовнішньою силою, а руками його ж очільників, які тій силі прислуговують. Профспілка ніби є, але ніби її й немає… До речі, колектив Львівської регіональної телекомпанії наважився оприлюднити своє звернення до Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, голови Державного комітету з телебачення і радіомовлення Олега Наливайка та інших чиновників, у якому піддав критиці непрозорість реформ, унесамостійнення львівської філії та кричущий дисбаланс між мізерною платнею журналістів і захмарними преміями членів правління ПАТ НСТУ та його голови, Зураба Аласанії. Готували подібне звернення, лише до Президента, і в київській філії, однак керівництво його… відкликало.

А щодо «продюсерських груп» на Радіо «Культура», то вони швиденько сформувалися методом особистих повідомлень продюсерів «обраним» журналістам про їхню «обраність». Так я потрапила до групи «Література і драма», яку очолила Світлана Свиридко-Сєрова, але замість щастя, чого від мене, мабуть, сподівались, відчувала пекучий сором, — адже до групи не покликали кількох моїх колеґ з редакцій літературних передач та радіотеатру, талановитих журналістів, які мають і значний досвід праці на радіо, і високий професійний рівень.

Нещодавно я бачила оголошення, що в планах керівництва запросити Мартіна Лісса, радіо-ґуру з Німеччини, для проведення «тимбілдинґу». Який у біса «тимбілдинґ», якщо команду професіоналів, котра багато років працювала напрочуд скоординовано і злагоджено — мов єдиний організм, ураз буквально «розкололи» отим закритим, непублічним, нечесним набором до «продюсерських груп»???

Новий сезон і нові репресії

І от наблизився початок нового сезону. Керівництво сформувало нову «сітку», в якій не виявилось багатьох чудових передач, спрямованих на духове та інтелектуальне збагачення слухача. Серед них — «Як ми говоримо?», «Бібліотека української класики» (яку вела зокрема і я), «Бібліотека світової класики», «Шевченківські лауреати», «Нобелівські лауреати», вже згаданий «Художній всесвіт літератури», «Поезія третього тисячоліття», «Дорогою назустріч» (редактором якої останнім часом була я), «Інший світ», «Мудре слово», «Розкажи мені казку», «Ранковий променад», «У Романа нині гарні гостини», мій «Літературний смак», і навіть такі гостро актуальні зараз проекти, як «Волонтерський десант» і «“Та не однаково мені…”. Митці воїнам АТО»…

Відповідно не виявилось у новій «сітці» й імен багатьох талановитих журналістів та позаштатних авторів — ведучих «репресованих» програм. А якщо людини немає в «сітці», то в неї «нульове» навантаження і тримати її на роботі немає сенсу. «Логіка» очевидна, тож у керівництва з’явилися додаткові «мотиви» для скорочень.

Натомість з’явилися передачі з дивними назвами: «Саундтреки серця», «Етновухо», «Без письменника», «Культура. Live. Інформаційно-розважальне ранкове шоу» (шоу — це ж видовище, від англ. show, а яке ж видовище може бути на радіо?)…

Чи проводив хтось соціологічне опитування, аби з’ясувати, чи справді українське суспільство — запити якого, за ідеєю, має задовольняти Суспільне мовлення — не потребує передач на кшталт «Бібліотеки української класики», «Як ми говоримо?», «Волонтерського десанту»? Ні, не проводив. Суспільство заскочене зненацька. Але реакція з його боку буде неодмінно.

Не пишіть нам на адресу «Хрещатик, 26»

А крім недоцільних і шкідливих змін контенту та масових скорочень, державним теле- і радіожурналістам загрожує і ще одне лихо: переселення з леґендарної адреси Хрещатик, 26 до Телецентру на вул. Мельникова, 42 (побудованого, до речі, на місці зруйнованого єврейського цвинтаря, в буквальному сенсі — на людських кістках).

Власне, «Центральний канал» (телебачення) уже на Мельникова «переїхали». А як розповіли мені друзі з Полтави, тамтешню телекомпанію «Лтава» теж «переїхали» з її гарного приміщення і підселили до радійників.

Загрозлива тенденція. Адже в масштабах країни приміщення як столичної, так і реґіональних теле- і радіокомпаній — це колосальний фонд нерухомости!

Кому потрібні ці переселення? Кому потрібні ці будівлі? Чутки ходять різні, називаються різні імена з найвищого ешелону українського політикуму — як відомо, тісно зрощеного з великим бізнесом, — та й щодо нового призначення медіа-комплексу на Хрещатику (з двома корпусами за адресою вул. Грінченка, 9 і 11) висуваються різні припущення: одні кажуть, що в ньому планується відкрити банк, інші — ресторан або готель, або й усе водночас… Зрештою, чи не для того й потрібні масштабні скорочення теле- і радіопрацівників, щоб продати чи здати в оренду звільнені площі? Якщо скласти всі пазли докупи, вимальовується афера державних масштабів. Крадіжка в народу національного медійного простору. Бенкет дикого капіталізму на кістках української журналістики…

Знищення національного радіо, як і телебачення, — це злочин проти держави. Хто може зупинити беззаконня? Вважаю, що без зміни всієї олігархічної системи тут не обійтись.

P. S. Долучаю до цієї хроніки поетичну присвяту моєму радійному вчителеві Тамарі Бортняк, яка віддала праці на Українському радіо понад 20 років життя і зрештою, зазнавши цинічного тиску, мусила звільнитися з улюбленої роботи:

Нехай сичать стукач і лизоблюд,

Що хочеш Ти на них подати в суд,

Що докази збираєш проти них,

Напасників підступних і лихих.

Що докази? Видющий бачить сам

Обличчя їх у масці трупних плям,

У плямах зради, ницости, брехні:

Їх душі — чорні, язики — брудні.

Їм легко обманути суд земний,

На нього й не складаєш Ти надій.

Та непомильний Вищий Судія,

В його десниці — правота Твоя.

Видющий бачить сам, що носиш Ти

Корону прав, корону чистоти,

Корону прав і мантію чеснот,

Його відзнаку і Його клейнод.

16.ІХ.2017

Олена О’Лір

http://bastion.tv/

В Полтавській ТРК "Лтави"  З 11 грудня працюють нові керівники, зокрема, менеджером філії, що відповідатиме за господарські питання, став Євген Сердюк, а продюсеркою, що відповідатиме за контент, Ольга Журавльова.

За словами Євгена, з 1 січня 2018 року на телеканалі будуть виходити три основні блоки: новини, ранкова програма та вечірня.

74 людини — в новому творчому об’єднанні. Вони будуть займатися виробництвом ранкової програми, випуском новин і підсумкової вечірньої програми. Інші працівники займатимуться виробництвом інших програм: дитячих, просвітницьких, спортивних, мистецьких — заявив Євген Сердюк.

Зараз вже відомо, що ті 74 людини, котрі переведені на нові посади, займатимуться саме створенням тих програм, про які ви говорили. Зміни, суть їх полягають в тому, що тепер не буде як раніше, коли журналіст культурного чи просвітницького напрямів вигадували свої проекти і мали можливість їх без будь-якого узгодження з Києвом власноруч втілювати на місцевих каналах. По всій Україні така уніфікована система буде існувати. Тобто тепер всі, хто працював у напрямках культурологічному, науково-просвітницькому, дитячому та художньому – залишаються, все це буде існувати, але будь-який проект , ідея якого є у журналіста, має бути захищена у Києві на пітчингу. Ми відкриті до ідей — зазначила Ольга Журавльова.

В Полтавській ТРК "Лтави"  залишається працювати 73 людини, 11 січня попередили про звільнення 112.