Масове пограбування: грошова реформа 1947 року
Радянська влада починалася з масових грабунків у листопаді 1917 року. І завершилася так само — тотальним пограбуванням населення в результаті знецінення вкладів у ощадних касах на початку 1990-х. Щоправда, нещадне обкрадання народу тривало і впродовж усього 74-річного існування комуністичного режиму, хоча воно й мало різні форми та назви: то експропріація експропріаторів, то ліквідація непу, то колективізація, то низькі зарплати робітників і палички трудоднів колгоспників, то державні позики.
Одним із епізодів цього тотального пограбування стала грошова реформа 1947 року. Цьогоріч 16 грудня минає 70 років із часу її впровадження. Безумовно, обмін рублів тоді назрів. Вони дуже знецінилися, бо під час війни в СРСР їх друкували в необмежених кількостях. Та й гітлерівці не гребували їх фальшувати. Але спосіб проведення цього важливого й необхідного заходу був, як кажуть, типовою «кидайлівкою».
Усього в Радянському Союзі було здійснено три грошових реформи. І щоразу під час них влада прагнула обібрати населення. Але ця виявилася найвідвертішою за нахабством і найбільшою за розміром віднятих у народу коштів. Це було досягнуто передовсім тим, що обмін купюр відбувався в дуже стислий строк із 16-го по 22 грудня з розрахунку: 1 новий рубль на 10 старих. Тож чимало люду просто не встигло обміняти всі свої кошти, бо в обмінних пунктах були великі черги, а жителі багатьох віддалених сіл через бездоріжжя до них не могли дістатися. Тому 25 мільярдів рублів — третина всієї грошової маси в країні — так і не були обміняні.
Вигіднішим був курс для коштів, які зберігалися в ощадних касах: рубль — на рубль. Але тільки для тих сум, які не перевищували 3 тисяч, вже від 3-х до 10 тисяч курс становив 2 нових рублі за 3 старих, а суму в понад 10 тисяч переоформляли за ще гіршим розрахунком: за 2 старих давали тільки 1 новий рубль.
Дуже поширеним тоді засобом обдирання народу були державні позики. На них змушували підписуватися всіх працюючих. Вважається, що в такий спосіб сталінський режим щороку відбирав у кожного трудівника по дві місячних зарплати. Всього ж за 1930—1940 роки завдяки такій формі здирництва радянська держава поповнила свою скарбницю на 126 мільярдів рублів. Реформа була використана й для того, аби ще раз «нагріти» населення на позиках. Облігації обмінювали з розрахунку: 3 старих рублі на 1 новий, строк їхнього погашення продовжили: одних — на 10, а інших — аж на 20 років.
Разом із грошовою реформою вище керівництво СРСР здійснило ще один важливий захід — відміну карткової системи. Запевнялося, що країна має вже достатню кількість товарів, щоб продавати їх за єдиними цінами, ліпше забезпечувати трудящих. До речі, разом з урядовою постановою про обмін грошей і відміну карток публікувався наказ Міністерства торгівлі СРСР, де оголошувалися ціни на найпоширеніші товари. Приміром, в Україні кілограм пшеничного хліба мав коштувати, залежно від сорту, 4 або 6 рублів 20 копійок, літр олії — 28 рублів, півлітра пива — 7 рублів, півлітра горілки — 60 рублів, калоші — 45 рублів, жіночі туфлі —
260 рублів тощо. Наприкінці наголошувалося, що такі ж ціни поширюються й на колгоспні ринки та кооперативну торгівлю.
Водночас на місця була подана команда широко висвітлювати ці рішення в засобах масової інформації, скрізь проводити мітинги та збори трудових колективів, де палко схвалювати ці заходи як яскравий вияв турботи геніального вождя Сталіна, партії та уряду про народ. І хоча тільки 16 грудня
1947 року по всій країні було оголошено про грошову реформу і скасування карток, вже тоді газета «Зоря Полтавщини» опублікувала відповідні урядові документи, а поряд із ними була надрукована кореспонденція, в якій стверджувалося: «З великою радістю залізничники По-лтавського вузла зустріли Постанову Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП (б) про проведення грошової реформи і скасування карток на продовольчі та промислові товари. Виступаючи на зборах, котельник Полтавського паровозоремонтного заводу — тов. Бублик — сказав: «Немає слів для того, щоб висловити радість, яку відчуває кожний із нас… Тепер справа за нами, товариші котельники, ми повинні працювати ще краще». Із великим піднесенням відбулися мітинги і в Полтавському вагонному депо».
А наступного дня газета опублікувала відгуки трудящих уже майже на двох своїх сторінках. Про їхній зміст можуть свідчити заголовки: «Народ вітає, схвалює, дякує», «Велике спасибі товаришеві Сталіну», «Спасибі великому Сталіну», «Сталінське піклування про народ», «Ще наполегливіше трудитися на благо Батьківщини». Подається і кореспонденція А. Юдіна, де описується, як минав перший день торгівлі без карток у кременчуцьких магазинах: «Особливо пожвавішала торгівля після полудня, коли трудящі багатьох підприємств, установ одержали зарплату новими грошима зразка 1947 року… Робітник Крюківського вагонобудівного заводу — тов. Будній — купує дружині туфлі, а інженер міського відділу зв’язку — тов. Андрєєва — пару калош. Стверджує, що це дешево».
У номері газети за 20 грудня завідувач обласного торговельного відділу Колеснік підбиває перші підсумки роботи без карткової системи. За три дні було продано товарів у сумі понад мільйон рублів. Зокрема на 51 тисячу реалізовано калош, на 13 тисяч — шкіряного взуття, на понад 800 тисяч рублів — продуктів. Запевняє, що існує достатня кількість промислових і продовольчих товарів, створено близько 300 нових торговельних одиниць і 94 хлібних магазини. Але деякі продавці ще працюють невправно й повільно, тому й виникають черги.
Що річ не в продавцях і магазинах, а у великій нестачі товарів для продажу, особливо хліба — у цьому автор переконався й на своєму гіркому досвіді. Хлопчаком я часто стовбичив у довжелезних чергах під полтавськими хлібними магазинами і в 1947-му, і в наступних роках аж до початку 1950-х. Покупцям продавали хліба не стільки, скільки вони бажали, а обмежену кількість. І того багатьом не вистачало — простоявши чимало часу в чергах, такі поверталися додому з порожніми авоськами.
На час реформи дуже бракувало не тільки продовольчих товарів, але й промислових. Цим широко користувалися різні ділки і спекулянти. Так, 23 грудня, виступаючи в «Зорі Полтавщини», обласний прокурор В. І. Москаленко наводив кілька саме таких прикладів. Приміром, був затриманий експедитор Чутівської райспоживспілки Я. П. Шийко. У нього вдома знайшли цілий склад: 54 тисячі коробок сірників, 8 тисяч цигарок, мануфактуру, посуд. Він одержував на базі ці товари, платив за них, а потім зі спільниками перепродував за вищими цінами. У кременчуцького спекулянта М. Я. Городницького було виявлено 10 тисяч цигарок, 300 олівців, 50 кг цукру, 57 іграшкових пістолетів-пугачів.
Чимало тих людей, які мали великі гроші, завчасно дізнавшись про реформу, намагалися їх якось вигідно витратити. Як розповідав той же обласний прокурор, директор карлівського ресторану Водолазький та завідувач складу Резніченко 15 грудня продали зі складу ресторану 250 літрів горілки, значну кількість цукру та кондвиробів. 130 літрів горілки в них купив Захаров, начальник залізничної станції «Карлівка».
Ну, і на закінчення хочеться навести ще такі близькі до теми дані. За століття — з 1915-го по 2015 роки — на теренах Російської імперії, СРСР, СНД населення
5 разів втрачало майже всі свої за-ощаджені кошти внаслідок шалених злетів інфляції, грошових реформ, конфіскації чи націоналізації. За цей період рубль начебто знецінився аж у… 50 квадрильйонів разів. Звісно, важко осягнути цю астрономічну цифру. А без неї можна просто сказати, що з нашого люду здирали і продовжують здирати не сім, а сімсот чи навіть сім тисяч шкур. І неабияк дивно, що, як співається в пісні: «А ми й досі живемо, ще й гуляєм, ще й п’ємо!» Правда, кількісно вже дуже скорочуємося…
журналіст
Газета "Вечірня Полтава"
