Скоро вибори. Чим купуватимуть українців?

В Україні, після «перебудови»,  для більшості людей багато що пішло не так як хотілося. Чим ближче до виборів, тим гучніше лунають заклики до влади надати робочі місця молоді, збільшити заробітну плату, пенсію, зупинити відтік населення у близьке зарубіжжя в пошуках роботи, знизити смертність та підвищити народжуваність в Україні. 

Очевидно, що скорочення робочих місць та безробіття  відбулося не за рахунок автоматизації, як це було в  розвинених країнах, а за рахунок розвалу виробництва, корупції та відречення влади від свого народу.  Не могутні корпорації,  а українські новоспечені олігархи  заволоділи більшою часткою багатств, примножуючи собі мільйони, та не платять при цьому податків. Погіршуються умови життя в сільській місцевості, а також анексія Криму та війна на Донбасі. Розперезалася  зажерлива корупція публічної влади. Нині українські політики-популісти багато обіцяють, але реальних програм як досягти кращого життя не дають.

Обіцяночки - цяцяночки

Ті що при владі, обіцяли  принести порятунок мільйонам українців а розплодили  хаос. Вихваляння депутатів своїми заслугами в прийнятті Верховною Радою тих чи інших законів та обіцянки Кабміну та Президента вже   вкотре не сприймаються населенням України. 

У лютому 2018 року соціологічна група «Рейтинг» від імені Міжнародного республіканського інституту провела всеукраїнське муніципальне соцопитування, метою якого було виявлення соцінститутів, якими найбільш незадоволені жителі України.

За даними опитування, 72% українців незадоволені роботою Верховної Ради, 67% наших співвітчизників незадоволені Кабміном, а роботою президента - 57% українців. (Детальніше: https://etcetera.media/rada-kabmin-prezident)

Обіцянки партій (влади). Не все золото, що блищить!

Політики знають, що виборець сприймає реальність з тривогою або надією на краще. Це - емоційна сфера. І саме через емоції, а не розум, громадяни роблять свій вибір на виборах. Популістські гасла популярні тому, що вони зачаровують та надихають. Це як магічна гра, де кожен підпадає під певний вплив чар. На всіх попередніх виборах Українці підтримали  ї зараз готові підтримувати ті політичні сили, які обіцяють громадянам усе і зразу.

Для прикладу наводжу  витяги з програм депутатів попередніх виборів.

СПЕЦВИПУСК «УК»: ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ

Від 16 жовтня 2014 року, четвер, № 191  (Детальніше:  www.ukurier.gov.ua )

 - повного відшкодування громадянам грошових заощаджень, вкладених до Ощадбанку СРСР.

-   встановлення мінімальної заробітної плати, пенсії, стипендії на рівні, який би забезпечив життєві, духовні потреби громадян; впровадження заходів щодо подолання демографічної  кризи, забезпечення умов для зростання народжуваності, зменшення рівня захворюваності та смертності громадян України.

-  переглядати прожитковий мінімум, розміри мінімальних зарплат і пенсій щонайменше 4 рази на рік. Пенсії та допомоги мають підвищуватися пропорційно зростанню цін.

- вжити першочергових і щонайжорсткіших заходів для припинення корупції у вищих ешелонах влади.

- Відмову від депутатської недоторканності

-  Приборкати інфляцію до рівня не більше 5%.

- Зупинити скорочення працівників бюджетної сфери, насамперед освітян, науковців, медиків та забезпечити гідну оплату їхньої праці.

 - Прийняти новий Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем» з метою скасування практики експлуатації молодих фахівців шляхом застосування неоплачуваного випробного терміну.

- усунути всі «кормушки», через які бюджетні кошти потрапляють в кишені олігархів і чиновників.

- ключові пости в економіці, місцевих та державних органах влади повинні зайняти тільки

професіонали з відповідною освітою і досвідом роботи.

 - за відміну пенсійної реформи, нав’язаної олігархічною владою за підтримки її колишніх прислужників у Верховній Раді;

-  за якісне реформування пенсійного забезпечення, що зробить старість захищеною

- за державну підтримку молоді шляхом гарантованого забезпечення права першого робочого місця, надання в оренду соціального житла за доступними цінами.

- за введення прогресивної шкали оподаткування громадян, запровадження податку на предмети розкоші, що нарешті змусить багатих поділитися з бідними своїми статками.

- Усунемо олігархів від керівництва державними підприємствами, а значить - і від розкрадання прибутків цих підприємств. Олігархи доплатять за копійчану приватизацію підприємств, які приносять їм надприбутки. Інакше ці підприємства будуть знову повернуті державі.

 - Сім’ї, в яких двоє дітей, визнають багатодітними і вони будуть отримувати відповідну допомогу.

- Держава виділить на медицину в 10 разів більше коштів ніж зараз. Зробимо фельдшерсько-акушерський пункт в кожному селі.

-  належного достатку працюючої людини та захисту в разі виникнення складних життєвих обставин (забезпечення соціальної справедливості).

• широке суспільне обговорення всіх державних рішень.

 • референдуми з гострих суспільних питань.

• випереджальна державна підтримка розвитку науки, освіти та медицини. Скасувати депутатську, суддівську та президентську недоторканність щодо кримінальних та економічних злочинів.

Перевіряти відповідність офіційних доходів держ службовців та членів їхніх сімей – їхнім дійсним витратам і майновому стану.

 Зобов’язати усі ЗМІ інформувати громадян про всіх своїх власників.

Ухвалити закон про повернення капіталів з офшорів та ліквідувати схеми їх виведення з України. Ліквідувати прірву між багатими та бідними шляхом розвитку середнього класу, який становитиме не менше 60% населення.

І так далі …

Спостерігаючи більше  20 років за політичними партіями, ми бачимо, що вони є ставлениками окремих особистостей, вони не мають підтримки більшості, не працюють над розвитком своїх громад,  не розробляють ціле направлених  програм,  не дбають, щоб прижитися в суспільстві. Це означає, що вони дуже слабкі. І коли приходять нові вибори, а виборці вже перепробували три чи чотири основні варіанти, у цих партій немає способу утримати своїх виборців. Українські виборці підтримують то одну то іншу партію, то  одного кандидата в президенти то іншого, то одного лідера то іншого. І зрештою вони приходять до популістів, і в цьому головна проблема. Коли нам подобається політик, то ми починаємо вірити у все, що він говорить, не перевіряючи тези.

Популістські партії формулюють два види тверджень. Еліти корумповані, еліти нечутливі та непідзвітні – твердять перші,  - всі вони домовляються в установах, які вони створюють лише для власної користі. А друге твердження популістських партій те, що народ хороший і заслуговує на краще представництво у владі. Свіжий приклад: Всім відомо як українці на власній шкурі відчули як це, коли збільшують заробітну плату. В. Янукович викинув на улиці мільйони людей зробивши скорочення штатів не залежно від установ, потім це зробив  П. Порошенко. Люди, хто мав можливість,  розбіглися по «близькому зарубіжжі», а хто не мав можливості? Так от - коли через ЗМІ  О. Ляшко в черговий раз заявив про наміри збільшити пенсії і зарплати  відповідно до 8 та 15 тисяч, мені від цього стало страшно.

 Страшно, тому що близькі мені люди  сказали: «Це мій  президент і я за нього голосуватиму!» Скільки ще таких людей по Україні, які вірять на слово політикам? Скільки  політиків скористаються їх довірою? Скільки пунктів своєї програми ці політики  виконали?

На кого працюють їх гроші? Що вони зробили для України??? Інформація з Інтернет видань по О. Ляшко черговий раз заставляє задуматися.

В своїх програмах подібні політики не пропонують тлумачних рішень, замість цього - одні фантазії. Їх побажання не тільки недієздатні, а й, швидше за все, небезпечні, оскільки можуть спровокувати виступи незадоволеного населення, погіршивши і так погане економічне становище.  А скільки у нас таких депутатів -  політиків?

Не новина, що в період, коли падає політична і економічна системи, привабливість популізму зростає. Варто зауважити, що у нас системи народовладдя мають одну й ту проблему – це проблема пошуку нових, політично спроможних лідерів. У країні появилися нові демократії, але їм потрібен певний час для відбудови політичної партії, та вкорінення її  в суспільстві. Згадаймо політичні партії які були засновані в кінці XIX століття. Щоб заручитись підтримкою виборців вони розвивали дитячі садки та школи,  жіночі допоміжні служби, судові товариства, похоронні служби, і все в межах однієї партії. На це витрачали чималі кошти. Що нині зробили політичні партії? Кампанії ведуться через Інтернет і через ЗМІ. Яка користь від цього суспільству?  В XXI столітті політичні підприємці організовують політичні партії, які приділяють набагато більше уваги згадуванню їх в ЗМІ та отриманню грошей, а не тому, щоб переконати людей, що вони їх підтримують, готові допомогти їм у скрутну хвилину, а також по-справжньому цікавляться їхніми думками. Тут гроші заробляють гроші.

Популістські партії мають дуже тонку ідеологічну основу. Судження – що еліти погані, а народ хороший – ось що вирізняє їх як популістські партії. В партій немає політичної альтернативи, вони не розуміють, чому люди такі розгнівані, вони не усвідомлюють, що для цього потрібно багато узгоджених, скоординованих дій.

 Причина того, що популізм настільки популярний, полягає саме в тому, що виборцям обридли політичні партії та їх лідери, які до них не дослухаються. І, звичайно, проблема полягає в тому, що саме відсутність такої організації та таких колективних дій приводять популістів до влади.

ЗМІ не  вміють переконувати людей у тому, що є  політики, які дуже небайдужі до них, і що вони й надалі діятимуть відповідально і звітуватимуть перед народом. Якісна журналістика є одним з основоположних стовпів сильної і розвиненої держави. Але є завжди ті, хто зацікавлений в ослабленні такого соціального інституту як журналістика. Нині знищуються чи підмінюються на Прес служби  інститути, які треба захищати, – це преса та засоби масової інформації. Демократія не може функціонувати без свободи слова, свободи преси та свободи інформації. Демократичній владі необхідно зосередити свої зусилля на спробі захистити їх.

Популісти  приходять до влади завдяки капіталу, адже саме його, а не народ, потім представляють у владі такі політики.

«Ні» - емоціям. Підключаймо розум!

 Фільтри критичного сприйняття українців захаращені різною інформацією, яку ми сприймаємо за святу правду. Все що йде від політиків слід перевіряти та шукати альтернативні джерела інформації. Особливо, якщо це стосується економіки, соціалки, фінансів та міжнародної політики.

Навчання та рівень обізнаності в реаліях, в яких ми живемо, – гарний запобіжник від обіцянок популістів. Громада потребує поінформованості, але як навчатися українцям. Доступ до Інтернет ресурсів для простого люду обмежений через погане покриття, особливо в сільській місцевості. Друкована преса дорога. Професійних журналістів, які можуть внести ясність в ту чи іншу ситуацію - скорочують. Телевізор в кармані за собою не носитимеш, а вечором ідуть, в основному,  розважальні програми.

Є сенс задуматися, чи здатні вибори якісно змінити ситуацію в країні, якщо за владу  борються популісти. Замість обґрунтованих передвиборчих програм – політичні скандали, акції протесту, всякі «сенсації», що відволікають нашу увагу. Замість партійної ідеології – звинувачення, образи, пошук «ворогів». Ви можете заперечувати. Заперечення приймаються, адже в окремих випадках подібні заяви виправдані і справедливі. Чим у такому разі відрізняються популісти від політиків, які дійсно готові і можуть змінити ситуацію?

Професор Принстонського університету, автор книги «Що таке популізм?» Ян-Вернер Мюллер відзначив важливий нюанс: популісти не говорять по суті, не наводять конкретних фактів, не пропонують реальних програм. З ними неможливо сперечатися, їм не можна заперечити: «Вони напирають на корумпованість, порочність і базову нелегітимність всіх їхніх конкурентів у боротьбі за владу».

 Ознаками політичного лідера - популіста є:

1) обіцяє підняти зарплати бюджетникам;

2) увести нові пільги для широких верст населення;

3) знизити комунальні тарифи та ціну на природний газ для населення;

4) продовження мораторію на вільний обіг земель сільськогосподарського призначення;

5) пропонує націоналізувати великі прибуткові компанії;

6) скептично відносяться до можливості підняти доходи широких верств населення економічними методами (не адміністративними), або пропонує одночасно піднімати соціальні бюджетні виплати і знижувати податки;

7) пропонує відновити державний контроль в більшості важливих сферах життя суспільства (пожежний, санітарний, екологічний тощо);

8) критикує тих політиків, які пропонують скоротити судові і правоохоронні органи із одночасним підняттям в рази зарплат працюючим правоохоронцям;

9) обіцяє легко та швидко повернути окуповані російсько-терористичними військами території;

10) володіє високим рівнем ораторського мистецтва, переконання населення у своїй правоті.

Самі розсудіть, хто з наших політиків не може повністю позбавитися усіх популістичних лозунгів. Чого хочуть наші популісти - політики? Прийти до влади чи отримати можливість особистого збагачення, а потім втекти з України?

У нас немає справжніх, укорінених у суспільстві партій, з яких по-справжньому можна було би спитати за виконання обіцянок. Інша справа – тарифи, зарплати, пенсії, рівень життя. В цій сфері вже не перший рік триває марафон обіцянок, за якими не можна відрізнити правих, лівих, центристів.

Всі гарантують зниження тарифів і зростання добробуту пересічних громадян. І ніхто не пояснює – за рахунок чого. Поясненнями займається (треба визнати, не дуже охоче і не завжди переконливо) лише влада, але заяви її представників тьмяніють на тлі заманливих обіцянок опозиціонерів. Популісти звертаються не до розуму, а до емоцій. І досягають тим більшого успіху, чим меншою довірою користується влада і чим менше зворотного зв’язку існує між владою і суспільством. Що робитимуть наші популісти, якщо отримають владу? Розірвуть відносини з МВФ, посваряться з Заходом, оголосять війну Росії, спустошать казну, аби знизити тарифи і підвищити виплати населенню? Чи не зроблять абсолютно нічого з обіцяного, оскільки самі розуміють, що виконати це неможливо? Прийшовши до влади, популісти дуже швидко дізнаються, наскільки короткою є дистанція від народної любові до ненависті. І побачать причину своїх невдач у зовнішніх обставинах – підступах ворогів, нестачі важелів управління. Почнеться етап «затягування пасків» і «закручування гайок». Це, в свою чергу, посилить невдоволення населення…

Що робити владі на місцях? В першу чергу забезпечити людей роботою та гідною зарплатою. Розробити ціле направлені програми і встановити терміни їх виконання. Постійно працювати над створенняс соціальних, економічних, правових, територіальних, психологічних та інших умов для розвитку регіону. Держслужбовці, які є членами різних політичних партій,  на місцях повинні бути справді дійовими держслужбовцями, а не політиками, які накопичують в себе владу.

Україна проводить досить багато реформ, усе це вимагає від вчених, політиків, громадських діячів, керівників органів місцевого самоврядування,  щоденної клопіткої роботи. Усім нам, а особливо молоді, з екранів телевізорів нав’язують «суспільну думку» що «Добре жити за рахунок інших, не працюючи». 

Наші громадяни можуть і вміють працювати, вони не дуже  розраховують на бюджетні кошти, але держава повинна надати допомогу в створенні робочих місць.

Найкраще, що можуть зробити  ЗМІ для наших громадян – подавати неупереджені факти та пам’ятати про когнітивні спотворення та вміти протидіяти їм. Наше майбутнє на відповідальності кожного з нас, як і того, хто обіцяє «покращення вже сьогодні», так і того, хто в це покращення беззаперечно вірить. Доброчесні політики будуть говорити правду, а не обіцяти золоті гори. З історії всіх попередніх виборів кожному  зрозуміло, що вирішення проблеми ніколи не прийде зверху. Воно прийде знизу, звідти, де народжуються проблеми.

В залежності від загальної сукупності популістичних ознак популістів можна поділити на види:

1) не популісти – до 2 пунктів;

2) помірковані популісти – від 3 до 4 пунктів;

3) сильні популісти – від 5 до 6 пунктів;

4) радикальні популісти – 7 і більше популістичних гасел.

Громадяни повинні вимірювати рівень популізму і не голосувати на виборах за популістів, особливо радикальних.

Таким чином, шановні громадяни України, коли Вам подобається політичний лідер, якому притаманні більше трьох із вище наведених ознак, то він є п опулістом. Якщо такі особи, прийдуть до державної влади і дотримаються своїх обіцянок то він зробить Вас ще біднішими. В демократичній державі, якою при усіх недоліках є Україна, усе залежить тільки від громадян, які мають право голосу.

Детальніше читайте:

©2017. http://populizm.org.ua 

https://www.unian.ua/politics/10049453-chomu-peremagayut-populisti.html

Uncategorized

http://sipl.com.ua