19 жовтня 2017 року парламент ухвалив в цілому законопроект №6327 про медичну реформу, відповідно до якого держава гарантує повну оплату необхідних медпослуг і ліків, пов'язаних із наданням екстреної, первинної, вторинної, третинної, паліативної медичної допомоги, медичної реабілітації та супроводу вагітності та пологів. Через півроку – 2 квітня 2018 року – стартував перший етап медичної реформи, тоді українці обрали свого сімейного лікаря та підписали з ним декларацію.

Кожна людина робить певний внесок у розвиток своєї спільноти, незалежно від того хто  вона - прибиральниця чи керівник, санітарка чи головний лікар, лаборант чи директор. Без цього не може жити й розвиватися суспільство. Дуже часто, ті не помітні особистості роблять набагато більше ніж їхні «всіма» шановані земляки.
Українці тільки тепер, через два десятиліття, починають розуміти від якого берега вони відірвалися і до якого пливуть.
Щоб там хто не казав, але нашим двом першим президентом було найтяжче. Населення жило гірше, все розвалювалося: пусті полиці в магазинах, фабрики, заводи не працюють. Виживали хто як міг - вчителі, науковці, лікарі - торгували, одні капустою, друге човникували - все що можна було продати - продавали в Росії чи в тій самій Польщі.

Але ніхто нікого "не скорочував", люди надіялися на покрашення, вірили, що вони мають якусь цінність у «своєму» суспільстві. Саме основне - медичні заклади, попри всі нарікання на них, працювали. Автобуси на села ходили. Селяни, виживаючи, тримали господарство, продавали залишки своєї продукції, до речі, без ГМО та всього іншого, підтримуючи місто. Пройшло 30 років, ті дітки які яким було тоді від року до десяти, тепер уже не діти. Вони не знають що було «до того», при Союзі. Заможніші батьки своїх дітей могли забезпечити усім необхідним та "вивести у люди", давши роботу та житло. Діти не заможніших, з такою самою освітою, кинуті напризволяще. Виявилося, що вони не потрібні Державі. Маючи хорошу освіту діти позбавлені основного - роботи, «розбігаються межи людьми  мов мишенята». Їх батькам, які на 30 років постаріли, всякими правдами та не правдами, Влада покращує життя піднімаючи зарплати «по-українські» - скороченнями робочих місць та підвищеннями цін абсолютно на все. Тільки - но прозвучало в засобах масової інформації, що «підвищують зарплати» - знаємо, що тисячі людей викинуть на вулицю, підвищують пенсії – хоч їх ще й не підвищили, а ціни вже «полізли» верх. Саме болюче місце в нашому суспільстві медицина, без неї не народжуються і не помирають. Ті часи коли молодим спеціалістам давали житло і "підйомні" давно закінчилися. Медпрацівники, які пішли туди за покликом душі, за цей час стали людьми поважного віку, вони через свою зайнятість не встигають іти в ногу з високими технологіями, молодші - не уявляють свого життя без високих доходів, шикарного життя, дорогих автомобілів. Світ перевертається з ніг на голову і дехто не знаходить в ньому собі місця.

Це не прикол - це реалії… сьогодення,  тепер з медичною реформою

Колись, ще в 2011 році, великий автобус 7 днів по 3 рази на день ходив до обласного центру, нині маршрутка ходить три дні вранці, шість - в обід і тільки один раз (п'ятницю) вечором. Тільки один раз в тиждень можна вирішувати свої справи в місті, адже коли  вийдеш вранці то за 3 години нічого не зробиш, в обід немає смислу їхати бо додому не повернешся. Діти приїжджають з міста в п'ятницю, а в неділю в обід повертаються. Сполучення з районом лише один раз в тиждень – вівторок. Автобус з села виїжджає о 8 годині, а в 11,30 він уже дома.. Що можна зробити за дві години? Звіритися за електроенергію, газ, субсидію, постоять у черзі в лікарні - даже в спортсмена з бігу не получиться.

В школі було 50 дітей, школу закрили (зекономили), ще молоді вчителі стали безробітними… Приміщення школи, яке берегли як зіницю ока, було в хорошому стані, адже попередня влада знаходила кошти для його утримання - розвалюється, подвір'я заросло бур'янами, починають розтягувати метал. Ця школа нікому не потрібна. Школи в сусідніх селах борються за виживання пориваючись набрати до себе більше дітей. От і їздять по селу два шкільні автобуси: один їде направо, другий наліво (економія). Не чути дитячого гомону в селі - село  мертве..

Поштове відділення закрили - відновлювати його ніхто не має наміру. Фельдшерський пункт закривають.

«Доступні ліки» — чи дійсно доступні?

Проте, впродовж одного року процедура здійснення реімбурсації змінювалася двічі. Спочатку вона здійснювалася через поліклініки, потім через органи місцевого самоврядування, і нарешті — через Національну службу здоров’я України. Кожного разу виконавці цієї процедури змушені були засвоювати її наново, кожного разу доводилося укладати нові контракти.

Звісно, під час зміни процедури реімбурсації її здійснення призупинялася — громадяни не мали можливості реалізовувати своє законне право на безкоштовні ліки. Для пацієнтів з офранніми захворюваннями це була катастрофа. 

А посадові особи медичних закладів та органів влади тричі впродовж одного року змушені були навчатися новій процедурі. Такий спосіб здійснення реформи важко назвати успішним — в цивілізованих країнах спочатку знаходять оптимальний спосіб здійснення процедури (проводять дослідження, моделюють ситуації, якщо треба — проводять експерименти), а потім впроваджують остаточно визначену процедуру. Але в Україні ...

 Хворіти можна строго по графіку. Колись, раніше, в кожному селі був медпрацівник. Зараз  один медик  (сімейний лікар) на чотири села, їздить по селах. Тож хочеш не хочеш, але хворій лише раз у тиждень і то тільки в п'ятницю (велике щастя коли лікар взагалі приїде), та доживи до вівторка щоб поїхати в район купити ліки (при умові що автобус буде). Наймати транспорт - обійдеться всього то на всього 200 грн. Це копійки, адже селяни отримують «дуже велику пенсію» від півтори до 2000 грн. Не пенсіонери виживають утримуючи корову, кількість яких в селах скоротилася в 4 рази. Свиней уже не тримають: дорогі корми та й з «Чумою», схоже, знов-таки не поборолися.

Наробили лементу про безкоштовні, доступні ліки, але …

Лікар  випише рецепт на безкоштовні ліки при умові, що приїдеш за рецептом до нього, в центральну садибу, бо тут немає Інтернету, а ліки виписуються тільки через Інтернет.

Та й там, хто знає, чи вдасться виписати. Лікарі, що працюють в селах, це люди середнього віку. В їх  часи ще не було комп'ютерів, хто освоїв цю науку - самоучки.

Спочатку запустили безкоштовну програму HELSI з якою міг справиться любий лікар та пацієнт, але вона попрацювала недовго. Заявивши що ця програма  «ще живих людей зробила мертвими» її поміняли. Ніхто не розбирався хто винуватий - людський фактор чи програма, «виправили помилку» запустивши програму МедЕйр за яку заплатили 100 тисяч грн. Все для «добробуту» людей, …тільки одне «але». Програма працює як «багаторівнева гра», коли якісь дані не внесеш, або Інтернет «завис» починай все спочатку і так до безконечності.

МедЕйр — повнофункціональна МІС розроблена українськими розробниками для лікарів. МІС «МедЕйр» впроваджений в більше, ніж 1000 медичних установах, кількість користувачів перевищує 5000.

Безплатні ліки для сільського населення показалися на «вагу золота», бо  транспорт,  яким їдеш за ліками в 40 раз дорожчий чим ці ліки. До слова, в гонитві за дешевизною Міністерство охорони здоров'я принесло в жертву якість ліків.

Люди скаржаться, що закуплені за процедурою тендера ліки через свою дешевизну дуже часто є малоефективними та не завжди підходять для пацієнтів. Більше того, включені до списку безкоштовних ліки не просто малоефективні, є підтверджені факти, що вони ще й призводять до негативних наслідків.

Коли сімейний Лікар виписав рецепт на рідкісні (орфанні) лікарські засоби, він іще не дійсний, потрібно щоб головний лікар його підписав і поставив печать.  Біля дверей головного лікаря дуже велика черга. Стояти можна час може два. Дехто не витримує, втрачаєш свідомість, падає. Йому дають понюхати нашатирний спирт, садовлять на сходинки в коридорі, бо лавочок немає. Хворий далі чекає своєї черги, рядом такі ж, сердиті і мовчазні.