Кооперативи – робочі місця для селян, їх фінансова підтримка

Ппроїзжаючи автодорогою Київ – Харків, через Полтаву,  не можна не побачити сміття що валяється на узбіччі. На автобусних зупинках часто зовсім немає урн для викидання відходів. Проте,  інколи його прибирають, і тоді місцеві жителі жартують:  «Бач сміття  забирають, до нас скоро начальство їхатиме!»     На під'їзді до сіл та ж сама картина, ще й сміттєзвалища у найбільш видних місцях -  біля доріг, у лісосмугах. 

Вітер ганяє целофанові пакети та папір. З цим можна поборотися, але сільські та селищні ради цього не бачать, чи не хочуть бачити. Для  Обласної Ради це взагалі ні до чого,-  але мова піде про інше – про безробіття на селі. Проїжджаючи сільськими вуличками глибинки бачиш, що то тут, то там, лежать купити пір'я, собаки тягають не тільки кролячі шкури а й  козячі, овечі, телячі. Валяються при дорозі  яблука, сливи, абрикоси. Не обірвані вишні. А восени синіють тони терну та чорніє не менше бузини. Нікому не потрібна продукція -  ні людям ні державі. Нема для кого заготовляти,  немає можливості реалізовувати. 

Топчемося по грошах та їх не бачимо. В нас ціниться тільки імпортна продукція. Хочеться крикнуть: «Можновладці, годі лаяти радянську владу»! За 26 років незалежності ви для села нічого так і не зробили! Безробітне село вимирає. Через 26 років після Світової Війни, коли було абсолютно все зруйновано -  країна була відбудована! Ви продовжуєте збагачуватися, все робите тільки для себе. Викачуєте з села як матеріальні так і людські ресурси не даючи нічого взамін, а  людей «підгодовуєте на словах» науково-теоретичною економікою. Ставлення до селян не змінилося і залишилося таким, як це було за часів Сталіна.  Вони як були «бидлом», так ним і залишилися.  

Кооперативи – робочі місця для селян, їх фінансова підтримка

Я пам’ятаю ті золоті часи, коли молоді спеціалісти отримували не тільки робоче місце, а й житло. Але житло необхідно було ще й обставити, купити меблі, холодильник, телевізор, посуд. Тоді на допомогу молоді прийшли кооперативи. Допомогли придбати все необхідне під 3% річних. В ті часи, при заробітні платі 120 руб.,  виплачувати позику до 30 руб. в місяць було не важко.   

 Можна було в селі  кооперативу здати ті самі шкури, огірки, помідори, горіхи,  гарбузове насіння, чи м'ясо з салом.  Це була вагома підтримка для сімейного бюджету. Все було чесно і прозоро, але це було в минулому. Нині відвезти селянам свою продукцію  в місто на ринок з глибинки – не реально! З нашими цінами все що  вторгував піде на оплату проїзду чи бензин. Така ситуація лише на руку шахраям, псевдо кооператорам і всіляким дурисвітам.  

  Їдуть у селі -  сигналять, щоб їх почули і побачили. Вони господарі становища. Коли до них  вийшла бабуся - за  безцінь товар виманять, вийшов чоловік - заплатять трохи дорожче. Так закуповують гарбузове насіння, горіхи, пір'я. За металолом готові й «руки повідривати». Випадково впустив на подвір'я – вважай що  пропав. Винесуть все, як не вдень, то вночі.  А коли хочеш підсвинка чи то свиню здати – будь ласка здавай, але тварина відразу схудне на 15- 20 кг.  Або і всі 50, бо вагів як правило немає. Все оцінюється, так би мовити, «на око». Шкіра взагалі нікому не потрібна, адже  в нас тільки високо посадовці ходять у шкіряному взутті та зі шкіряними барсетками і сумочками. А в решти українців – все китайське та турецьке, одноразове. На краще не вистачає грошей. Що ж, «скупий двічі платить».

 З поширенням в регіоні африканської чуми свиней люди стали більше розводити овець. Отже, їх шкури і далі продовжуватимуть тягати собаки. З городиною взагалі парадокс. Раніше в кожному районному центрі були заводи по переробці овочів і фруктів. Нині ми все це веземо бозна звідки. Мариновані огірки в цьому році купуємо по 45 грн. за кілограм, ще вища ціна на міні-баночки індійських корнішонів. Доки ми будемо виручати турків, купуючи в них одноразове взуття, нашу власну сировину тягатимуть голодні собаки. Не краща ситуація з заготівлею у населення молока. В людей його забирають по нижчій ціні, ніж  коштує аналогічна пляшка води. Питної, навіть не мінеральної. Молоковозів їздить по селах більше, ніж  корів у людей.. Селяни виживають за ці копійки, особливо ті, яким ще далеко до пенсії. Та й чи отримують вони її взагалі?

Історія кооперативного руху в Україні

Наприкінці ХІХ ст. кооперативний рух, що зародився у Західній Європі, досяг українських земель. Тут він зустрів благодатний грунт для усіх форм свого розвитку серед населення, яке з ентузіазмом сприйняло його. Проте подібний тип господарської діяльності не був новим для українців, найстарішими різновидами якої ще у XVI-XVIII століттях були столярні, мулярські, ковальські, крамареві артілі. Змогу розвитку кооперації на теренах Австро-Угорщини дав закон від 1873 року, а вже наступного (1874-го) року Товариство "Просвіта” у Львові (засновано 8 грудня 1868 р.) надрукувало, відповідно до вказаного закону, зразки статутів і ведення справ "забірково-господарських спілок”. Вони стали юридичною підставою розвитку кооперації в Галичині до Першої світової війни. Згодом кооперативні господарства почали ширитися на усьому західноукраїнському терені. Першим вітчизняним організованим кооперативом було Споживче товариство, засноване 1864 р. у Харкові М Беліним (1829-1904) та В.Козловим (1842-1920), які були обізнаними на прикладах західноєвропейської кооперації. 1866 року В.Козлов приїжджає до Миколаєва, де намагається започаткувати кооперативний рух. Тим часом 1868 року у Києві молодий доцент університету Святого Володимира М.Зібер організовує друге споживче товариство.

Споживчий кооперативний рух починає швидко ширитися в Україні, подібні товариства виникають у Харкові, Одесі, Полтаві, Миколаєві, Херсоні, Чернігові, Катеринославі, але їхній потенційний розвиток гальмують господарсько-економічні умови тогочасної Росії, що призводило до частого занепаду новоутворених товариств.

Особливому сплеску зростання споживчих кооперативів сприяла революція 1905-1907 років. Так, якщо 1905 р. в Україні діяло 480 споживчих кооперативів (1/2 сільські), то 1912 р. їх налічувалося вже 2500, а 1914 року в губерніях підросійської України було 3052 споживчих товариства (всього в імперії – 14500 споживчих товариств). Проте стрімко почала ширитися кредитна кооперація, яка взяла на себе роль основного партнера для співпраці із щойно визволеним з кріпацтва селянством. Зародилася вона у вигляді ощадно-позичкових товариств, перше з яких утворилося 1869 року поміж міщанами м.Гадяча, що на Полтавщині. Велика потреба у грошових кредитах для звільненого села народила й сільські ощадно-позичкові товариства, а перша така кооперація постала 1871 року у с. Вереміївці на Катеринославщині. Того ж року Григорій Галаган створив Ощадно-позичкове товариство у с. Сорочинці Прилуцького повіту на Полтавщині, яке розвинуло свою діяльність найбільш вдало. На 1908 рік це товариство мало 11 тисяч 924 члени й провадило господарчу працю у восьми волостях, а саме – у 25 селах. Проіснувало воно майже 60 років і лише навала більшовизму змусила товариство зникнути. Загалом же на Полтавщині виникло 14 ощадно-позичкових товариств. Усього ж у 80-х рр. ХІХ ст. в Україні, що перебувала під владою династії Романових, їх діяло 120 (причому 76 – на Чернігівщині й Херсонщині), чисельність яких до кінця століття зросла до двох сотень.

Перше ж вітчизняне кредитове товариство (згідно із законом від 1895 р.) було створене у 1897 р. в с.Іванківці на Полтавщині. До 1905 р. кредитових товариств налічувалося вже 370, а лише протягом вказаного року з’явилося ще 150 подібних товариств. Кредитова кооперація дістала в Україні широкого розвитку і через 10 років вона охоплювала 3 тисячі 412 товариств. Перший же Союз кредитової кооперації було створено1901 року у Бердянську. Проте, згідно із тогочасним російським законодавством, такі Союзи не мали змоги робити банківських операцій аж до 1911 р., коли лише з’явився відповідний на це дозвіл. Взагалі ж в Російській імперії Госсударственная Дума лише 1916 року ухвалила закон про кооперацію, що з’явився під назвою "Положеніе о кооперативныхъ товариществахъ и ихъ союзахъ”. Відсутність належної правової бази не давала довгі роки українським кооператорам Російської Імперії згуртуватися також й у національну спілку. Закон про з’їзди кооперативних інституцій (за умови реєстрації їхніх статутів) було випущено аж після перемоги Лютневої революції 1 вересня 1917 р. Тимчасовим урядом.

1918 рік став найбільш плідним для усілякого роду кооперативної діяльності й відзначних в історії українського кооперативного руху його найбільш динамічним зростанням. Цього року у Великій Україні діяло 22 тисячі кооперативних товариств, що охоплювали 60 % населення, об’єднаних у 253 окружних союзи різних типів та ступенів. Серед них: споживчих – 120, кредитових – 43, різних – 42, мішаних – 41, сільськогосподарських – 7 окружних союзи. З усіх кооперативних союзів 7 було Всеукраїнськими, а у 127 кооперативних союзах налічувалося 11 млн. 667 тис. членів з основним капіталом у 14 млн. карбованців.

Динаміка зростання кооперативних товариств у Великій Україні

1866 рік - 1 

1900 рік - 450 

1910 рік - 2.100 

1915 рік - 6.860 

1917 рік - 9.200 

1918 рік - 22.000 

1920 рік - 22.300

Рік 1919-й не приніс кооперативному рухові відчутних успіхів. То був час великої і запеклої громадянської і зовнішньої війни в Україні та інтервенції Червоної (більшовицької) та Добровольчої (дєнікінської) армій. 

Після проголошення на терені України більшовиками Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) вже у 1920 р. кооперація потрапила під жорсткий контроль держави.

В кінці 1920-х комерційна посередницька діяльність кооперації остаточно перетворилася на діяльність по збору сировини від селян і доставці до держпромисловості за заздалегідь встановленими планами і цінами. У період колективізації сільського господарства в СРСР колгоспи зображувалися як "вершина" розвитку кооперації, до якої еволюціонують всі інші ,"найпростіші", види кооперативів. Стара сільгоспкооперації була ліквідована.

Таким чином, у радянський час залишилася тільки система споживчої кооперації, житлово-будівельна кооперація, артільні народні промисли, а також старательські артілі з видобутку золота.

В кінці 80-х років виробничі кооперативи стали основною організаційно-правовою формою легалізованої підприємницької діяльності в СРСР.

5 лютого 1987 Радою Міністрів СРСР видав постанову «Про створення кооперативів по виробництву товарів народного споживання». 14 березня 1988 був підписаний Указ Президії Верховної Ради СРСР про прогресивному оподаткуванні кооператорів.

26 травня 1988 був прийнятий Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР», котрий дозволив кооперативам займатися будь-якими не забороненими законом видами діяльності, в тому числі і торгівлею.

Однак, на той час було втрачено всі навички самоорганізації радянських громадян, тому надії на те, що кооперативи швидко ліквідують товарний дефіцит, приведуть до поліпшення якості обслуговування, виявилися невиправданими. Більшість кооперативів зайнялися відвертою спекуляцією, або фінансовими операціями з переведення коштів у готівку.

УКРАЇНСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ РУХ © 2018

Розумний бізнес на селі дасть  змогу створювати нові робочі місця

Людина, а особливо сільська, постійно залежала від органів влади. Держава знищила сільську кооперацію отже  прийшов час державними коштами  допомогти в її відновленні.

Можна дивитися на цю ситуацію з різних точок зору, але «грошові мішки», наші можновладці, на рівні з іншим населенням країни, споживають продукти вирощені на землі. Селяни дають  46% усієї валової продукції  в аграрному секторі. Підприємці-одноосібники годують країну! Але технології ведення їхнього господарства дуже трудомісткі. Результати праці потрапляють до перекупників, які не зацікавлені допомогти цим дрібним виробникам. Селянам  бракує знань та технологій для того, аби самостійно об’єднатися. Окрім того, у незаможних селян нерідко відсутній стартовий капітал для об’єднання. Люди не мають доступу на організований ринок і вимушені за безцінь продавати свою продукцію посередникам. 

Багато продукції залишається недоступною для українського споживача, пропадаючи в садках та городах. В той же час, завозиться іноземна садовина і городина набагато дорожча, і хто знає, чи  екологічно чистіша за нашу. В селах безробіття, села вимирають. Тому сьогодні в Україні питання вимирання села та зайнятості у сільській місцевості є першочерговим.

Приватні підприємства практично не  забезпечують селян роботою, та вони й не можуть  комплексно вирішувати всі проблеми на селі. Аналізуючи  міжнародний досвід  та кооперативний рух в Україні  до 1920 року (а особливо в західних регіонах держави), можна сказати, що одним із найкращих механізмів для розвитку села та наповнення місцевих бюджетів є кооператив. Кооператив дає можливість розвивати господарство у різних напрямках: м'ясне та молочне скотарство, вирощування органічних культур,  заготівля яблук, слив, гарбузів, цукрових буряків і т.д. Участь у кооперативі сільських родин дозволить селянам втричі збільшити свої доходи – добробут окремої родини. Створення кооперативів на селі може стати одним зі шляхів виходу із кризи. Це дасть старт для виходу на новий рівень переробній промисловості в регіонах.

Тільки кооперація здатна підняти економіку забезпечивши роботою селян. Багато людей плутають кооперацію з колгоспом, хоча це дві різні речі, діаметрально протилежні. Державні органи всіх рівнів зобов'язані проводити пояснювальну роботу, надавати фінансову допомогу (можливо дешеві кредити), на прикладах показувати чим вигідна кооперація (як для селян, так і для містян) та як їм самостійно об’єднатися. Кооперація попервах буде орієнтована на внутрішній ринок при умові що люди матимуть добру купівельну спроможність. У європейських країнах у кооперативи об’єднані понад 50% сільського населення, а загалом у світі кількість членів кооперативів досягає майже 1 млрд. Зокрема, одноосібники вирощують понад 80% фруктів та ягід, 86% овочів, майже 75% молока та понад 97% картоплі.( https://24tv.ua/andriy_gordiychuk)