БЕЗРОБІТТЯ НА СЕЛІ: ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

 Сучасний стан безробіття та будівництва  в селі

За офіційними даними Державної служби статистики, на початку 2017 року рівень безробіття в Україні скоротився з 1,6% до 1,2%. У липні було офіційно зареєстровано 319,9 тисяч безробітних, з них отримували допомогу 256,9 тисяч осіб. Проте, такі дані швидше нагадують (піар) рекламу неіснуючого реального покращення. Ця та схожа інформація  про зростання заробітної плати та поступове підвищення реального життя українців поширюється не лише на теренах нашої держави, а й для сусідів з близького і далекого зарубіжжя. Але фактично всі ці зміни відбуваються за рахунок скорочення робочих місць. І саме ця інформація замовчується. За логікою, коли в державі триває війна, гинуть працездатні люди, значна частина чоловічого населення мобілізована, а частина виїхала на заробітки за кордон, кількість пенсіонерів залишається стабільною, повинні б були з’явитися нові робочі місця. Але їх все одно немає!

Для початку порівняємо досвід інших країн, які свого часу опинилися у схожій з Україною ситуації. Криза  в Америці почалась з паніки на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 p., коли за один день акції впали в ціні на мільйони доларів. Нова техніка і технології, створені в 20-30-ті роки могли забезпечити масове виробництво, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового виробництва потрібен був масовий покупець. Інша гостра проблема, виявлена кризою, - його небувало затяжний характер. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання. Рузвельт, будучи з 1928 р. губернатором штату Нью-Йорк, тоді найбільш населеного і найбагатшого штату Америки, здійснив кілька програм. Однією з них були значно розширені економічні функції держави. Для цього фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ або за введення сівозмін, які щадять землю. Одночасно здійснювався контроль за рівнем виробництва фермерської продукції. На зростання безробіття адміністрація відповіла розширенням громадських робіт. Влітку 1937 р. криза закінчилася.

В Англії у 1931 р. Р. Макдональд сформував так званий "національний уряд" з лейбористів, консерваторів і лібералів. "Національний уряд" загалом проводив консервативну політику. Відбувалось подальше згортання соціальних програм.
Щоб підняти авторитет своїх реформ, уряд починає заощадження з себе: Макдональд зменшив свій заробіток прем'єра на 20%. Королівська родина зменшила на 10% фінансові засоби, що виділялися державою на її утримання. На виборах 1931 р. коаліція отримала 497 мандатів проти 46 у лейбористів. (Бібліотека он-лайн © 2006-2018) Можна навести багато прикладів, але чи потрібно…

Варто зауважити, що в 1928-1937рр. тоді як в Америці та Європі була затяжна криза, в Союзі не було безробіття, проводилася індустріалізація народного господарства. Країна будувала дороги, фабрики, заводи, колгоспи. З  якими потугами будувалися останні  - це вже інше питання. В молодої, без досвіду будівництва країни, не вистачало  робочих рук та спеціалістів,  їх запрошували з-за кордону.

Відбудова села найактивніше проводилася у 80-ті роки минулого століття. А саме, 32-роки тому після аварії на Чорнобильській атомній електростанції, яка сталася  26 квітня 1986 року. Тоді були евакуйовані близько 116000 осіб. Виникла проблема будівництва додаткового житла для евакуйованих. Для розміщення переселенців - відповідно до постанов Ради Міністрів - було побудовано більш як 11 тисяч будинків садибного типу (багато з них чорнобильцями так і  не були заселені, їх віддали місцевим спеціалістам, молодим парам) і 402 об'єкти соціально-культурного призначення. Тільки у 1986-1987 роках для переселенців було побудовано приблизно 15000 квартир, гуртожитки для понад тисячі осіб, 23000 будівель, приблизно 800 закладів соціальної та культурної сфери. Замість відселеного міста Прип’ять для персоналу ЧАЕС побудували місто Славутич. (Вікіпедія, http://uk.wikipedia.org) На цьому й закінчилося будівництво на селі.

 Україна отримала незалежність, пережила «роки перебудови» з великими економічними втратами. З 26 років незалежності 10 років в нас тільки знищували інфраструктуру - фабрики, заводи, колгоспи, села, ліси, ґрунти, дороги та ще багато іншого. За цей час виросло молоде покоління, половина якого мріє «втекти» з України, (чималій кількості висококваліфікованих кадрів вже вдалося виїхати на постійне місце проживання в інші країни). Там  краще життя, є робота, гідні заробітки для українців, але не для європейців. Ми постійно втрачаємо розум нації та її робочі руки. Втім, і нашій державі є чим похвалитися перед сусідами: на фоні безробіття і низьких зарплат у нас кількість мільйонерів росте як гриби після дощу. Спочатку це відбулося в бізнесі, у владних структурах, а тепер уже і в сільському господарстві. Чи чесно вони нажили свої мільйони? Це відомо лише їм самим. Проте прикро, що їхні мільйони лежать десь за кордоном працюючи не на Україну.

Промисловість вже поділили, роздержавили, роздали навіть ті стратегічні об’єкти, які капіталістичні країни тримають в державні власності. Тепер взялися за село, так звана «децентралізація», а точніше - боротьба за землю перед її розпродажем. Як би цей процес красиво людям не розхвалювати, як і після кожної реформи будуть втрати. І знову вони ляжуть на плечі селян. З  розпадом колективних господарств,  значно зменшилася кількості робочих місць. Розвиток фермерства,  підприємницька діяльність на селі робочих місць не додала.

Як відбудувати село та забезпечити населення роботою? Хто буде жити в таких селах? Чому молоді люди (переселенці) які покинули зону АТО, хочуть селитися тільки в містах, а не в селах? При цьому селяни з окупованих територій, в  інтерв’ю кореспондентам, зі сльозами на очах, говорять: «З великим бажанням виїхали б на мирну землю, але їхати нікуди, немає житла!». Як можна відновити руїни в  зоні АТО, коли влада навіть не здатна зупинити розруху мирних населених пунктів в глибинці країни.?

Чому приміщення закритих малокомплектних шкіл стоять без нагляду і вже починають розвалюватися? Адже там є все необхідне для проживання: опалення, вода, каналізація, столова та просторі кабінети. При горі, там можна поселити людей. Або зробити якесь сільськогосподарське підприємство. У такому ж запустінні і колишні дитячі садочки. Пограбовані вандалами, вони стоять і чекають невідомо якої долі. Новіші адміністративні приміщення, такі як радянські колгоспні контори, розбирають на будівельні матеріали. Не важливо, чиє це майно, важливо, щоб воно служило людям. Тож, хто і кому дав право, в погоні за власним збагаченням знищувати продукти колективної праці?

Скільки раз можна наступати на одні і ті ж граблі?

Згадаймо сторінку історії України вже нашого часу, коли утворювалися колгоспи. Так звану «колективізацію». Селян примусово згонили  в села для «виживання», не надаючи ніякої допомоги. Хтось будувався сам, комусь діставалася садиба куркулів, яких виселили, розстріляли чи відправили у заслання. В людей забирали збіжжя для «загального двору». Умов для утримання худоби не було. Вона гинула від голодної смерті, в кращому випадку її повертали господареві, щоб потім весною  знову забрати. За непокору розстрілювали, чи знову ж таки відсилали в заслання. А коли колгоспи все-ж таки були створені та запрацювали, з них «викачували»  все, що тільки можна було взяти. Голодомор 1932-1933 років  є тому  підтвердженням. “Керівництво мало надію, що за індустріалізацію заплатять селяни; колективізація сільського господарства, яка проводилась у роки першої п’ятирічки і була покликана досягнути такого результату, примушуючи селян змиритися з низькими державними цінами на їхню продукцію…”(Ш.Фицпатрик Повседневный сталинизм).

 Відбувалася деградація аграрного сектору: за період 1929-1932 рр. в Україні поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8 %, коней – на 33,3%, свиней – на 62,3%, овець – на 74%. За непокору розстрілювали, чи знову ж таки висилали. Сільське населення України вимирало, в той час як Союз «годував» половину земної кулі, намагаючись побудувати соціалізм чи не для кожного жителя світу. Супротив жорстоко карався. Всіх, хто думав по-українські, робив по-українськи – ліквідували. Винищували все прогресивне населення села.  Хто мав змогу втекти - тікав на будівництво в міста, де завжди  не вистачало робочих рук.

 Почалася Друга Світова  війна. Дуже багато людей загинуло не тільки на фронті, але і в тилу ворога. Всі «небажані елементи для Радянської Влади» знову потрапили  в заслання. Репресії проти українського народу не припинялися ніколи!!!

Чому так було? Чи послужило це уроком для нашої сучасної влади?

Революційна хвиля 1917року «запалила» людей України новими гаслами: «..земля - селянам, фабрики і заводи – робочим!». "Декрет про землю» констатував ліквідацію поміщицького землеволодіння, скасування приватної і встановлення всенародної державної власності на землю, передання землі у розпорядження селянських організацій, зрівняльне землекористування. На жаль, наприкінці 1920 - на початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною.» (https://uk.wikipedia.org) І хоча, багато хто не знав ні першопричин революції, ні її керівників, проте всі незаможні селяни чекали обіцяного покращення. «Великі капітали нажили українські буржуа Алчевський, Терещенко, Харитоненко, Яхненко, Симиренко, Бродський та інші, але вони не ховали їх за кордоном, а вкладали в економіку України. Проте в провідних галузях промисловості України, особливо в металургійній і вугільній, панувала не українська і навіть не російська буржуазія, а західноєвропейська. Заохочені царизмом, капіталісти Франції, Бельгії, Англії, Німеччини, США прибрали до своїх рук найкращі родовища вугілля і залізної руди, по-хижацькому грабували природні багатства країни і експлуатували дешеву місцеву робочу силу.»( Copyright @ 2010-2017 | Історія України) «Революціонери» забрали владу у місцевих буржуїв та закордонних капіталістів, а самих «буржуїв» - високоосвічених, з навиками менеджерів, економістів, бухгалтерів, керівників усіх ланок, не скориставшись  їх досвідом – ліквідували. Деякі самі втекли за межі України. Корабель під назвою «Україна» штормило, адже «брат ішов проти брата». За штурвал взялися «робочий і селянка» без знань та досвіду, та вискочки кримінального авторитету під мудрим керівництвом Комуністичної партії.  

Поступово прості українці стали перевтілюватися у дрібних  землевласників. При здійсненні модернізації промисловості радянське керівництво зіткнулося з трьома складними проблемами: нестачею коштів, сировини і робочих рук для розвитку індустрії. Вирішити ці питання можна було за рахунок селянства, яке тоді складало переважну більшість населення країни.

За пропозицією Й. Сталіна було визначено стратегічне завдання - ліквідувати «куркульство» як клас. Особливо активно боротьба з «куркулем» розгорнулася в перші місяці 1930 р. Під «розкуркулювання» попадали не тільки заможні селяни, що використовували найману працю («куркулі»), але й ті, хто не погоджувався йти в колгосп. Вони проголошувалися «підкуркульниками». Таким чином, політика ліквідації «куркульства» як «класу» була формою репресій стосовно всього селянства.

У 1931 р. продовжувалася ліквідація заможних господарств і конфіскація майна тих, хто не бажав вступати в колгоспи. Усього в період колективізації було експропрійовано 200 тис. селянських господарств, від чого постраждали близько 1 млн чоловік. Більшість із них були виселені в Сибір і на Північ. Цих людей називали «спецпереселенцями» і використовували на важких роботах. Багато «розкуркулених» загинули.

За однією з гіпотез, історія має властивість повторюватися у новому трансформованому вигляді за один людський вік. Приблизно раз на сто років. І от, більш-менш збігшись у часових рамках, революція Гідності 2014 року. Все розпочинається по новому кругу, але можливо, з меншою кількістю крові. Виникає запитання - скільки раз можна наступати на одні і ті ж граблі? Історія України дає дуже багато цінних уроків сучасникам. Але, схоже, урядовців ніколи не цікавив цей предмет. Їм ніколи цікавитися історією, вони зайняті боротьбою за владу і поділом зон впливу.  Бо ж як відомо, кожна нова влада переписує історію заново, під себе. Сподіваємося, хоч цього разу все буде інакше. Країни Європи, до яких ми так тягнемося, не проходили крізь такі страждання, як Україна. У кожної країни свої проблеми і кожна їх вирішує у власний спосіб, опираючись на досвід своїх попередників. Лише наша держава опирається не на власний досвід, а на настанови і рекомендації сусідів. Форсована «колективізаці», перш за все, ліквідувала обізнане, прогресивне населення села (середній клас), знищила приватний бізнес. Що дасть селянам глибинки форсована децентралізація?

Вимираюче село, яке воно зараз?

Вдалося про поспілкуватися з жителями села Рубанівка Машівського району Полтавської області. Мова зайшла про утворення громад, благоустрій села, децентралізацію.

«Ми це вже раз проходили, - сказала співрозмовниця, - коли об’єднували колгоспи. Обіцяли все, а не отримали нічого. В центрі колгоспу будувалася школа, дитячий садок, столова, контора, тракторні бригади, токи. Наше село  вже тоді було приречене на вимирання. Можна сказати, що села вже немає. Людям потрібно самим вирішувати, жити тут чи переїхати в інше село. Тільки які кошти придбати будинок у кращому селі? Що буде з цим селом? Молоді в таких селах мало, залишилися тільки ті, яким не пощастило кудись виїхати.. Старше покоління помирає. В нас в селі 15 років тому було 156 жителів, залишилося 11, які проживають в шести садибах. Спочатку необхідно створити робочі місця, дати людям заробити…».

Заперечити  співрозмовницям нічим, адже села в якому проживає 10 - 20 чоловік, однозначно не мають ніякої перспективи. Більшості зрозуміло, що вони не будуть реабілітовані, тому  не варто вкладати в них кошти. Але в село стоїть на землі, яка має вартість. Покинуті будівлі дивляться вибитими вікнами як у фільмах жахів, сади перетворилися в суцільні чагарники, де ховаються бездомні собаки, скажені лисиці та наркомани. Влада хвалиться здобутками, але села цих змін не відчувають.

«Якщо деталізувати, то у 2017 році уряд спрямував 1,5 млрд. грн. на формування інфраструктури ОТГ. Громади отримують кошти на відбудову соціальних об'єктів, реконструкцію та ремонт вулиць, доріг, мостів, впровадження заходів з енергоефективності, створення ЦНАП, купівлю транспортних засобів. На те, що робить життя в громадах комфортнішим, а зміни — відчутними».( ГЕННАДІЙ ЗУБКО  віце-прем'єр-міністр - міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ)

Яка доля вимираючих сіл?

Будинки в глибинці не продаються навіть за копійки, бо жити там ніхто не хоче. Деякі потрапляють під розбір заробітчанськими бригадами, але навіть цей бізнес не процвітає, бо   будівельні матеріали потрібні лише для нового будівництва. А в окрузі воно не ведеться. Та й зиску великого від житлового будинку не буде. Набагато доцільніше розібрати колишній  корівник чи приміром, свинарник, контору або тік. В Рубанівці дійсно залишилося жити одинадцять чоловік. До ближніх сіл по п'ять кілометрів. До місцевих двох ставків полюбляють приїзжати рибалки. Магазину також немає. Раніше продукти підвозили автомобілем, але з подорожчанням бензину, цей бізнес також став збитковим. Люди кинуті напризволяще. На місці свиноферми -  руїни, магазину - руїни, будинків селян - руїни. Хтось нишком забирає електричні стовпи, «металісти»-метал,  зникають цементові круги з колодязів, шифер, одвірки, рами з вікон. Всі дороги в селі заасфальтовані. Асфальт «хоч боком котись», жодної «вибоїнки». На «розкуроченій» свинофермі залишилися самі асфальтовані дороги. Звідти люди вже починають брати асфальт і щебінь. Село займає 150 гектарів на рівнинній території.

Вимираючі села: для когось – пустка, для когось – золота жила

 Якщо розглядати покинуті села у далекій перспективі, то вартість має все: від будівельних матеріалів, до землі. Цивілізованим методом всі матеріальні ресурси  можна використати для сіл, які варто відбудувати, реставрувати або відновити. Зокрема, відремонтувати дороги на які завжди не вистачає коштів. Покинуті будинки у таких маленьких населених пунктах  коштують 3-5 тисяч гривень (це вартість б/у шиферу на будинку). В сучасних ринкових умовах це вже не гроші, навіть для України. В той час, коли цілих 26 років  шукаємо винуватого в розвалі економіки, безробітті, корупції, не знаходимо відповіді на простіше питання: «Що ж робити далі з селами, які вимирають?». Лідера, який би взяв відповідальність на себе, в Україні також немає. Правдиві хлопці, здатні працювати  за таких умов, не маючи допомоги, розбіглися хто-куди. А влада в своїх діях часто не зрозуміла, і тому неефективна, не отримує підтримки населенням держави. З кожним роком довіра до неї падає. Внутрішня боротьба наших керманичів зробила країну вразливою і слабшою, що призвело до війни. Верховна Рада  встановлює правила гри, але вони не рівні для всіх (в проведенні соціальної політики), і це ще більше обурює людей. Гасло Майдану «багаті поділяться з бідними» не спрацювало, складається враження, що більш доречнішою буде інша народна мудрість «гусак свині не товариш».

Громадські роботи – «окозамилювання» та гроші на вітер

Держава надає нашим громадянам мінімальну допомогу, але «людям потрібні не подачки а робота» (Ф Рузвельт, США), якою влада може та не хоче забезпечити безробітних. Тому що немає державного замовлення на громадські роботи. В селах безробітні працюють «для галочки». Зайнятості молоді взагалі не приділяється увага. Хоч роботи в Україні достатньо як в місцевому так і в державному масштабі. А саме:

Відбудова сіл, відновлення фабрик і заводів

Відновлення, очищення річок, ставків і озер

Відновлення лісів, парків, лісонасаджень

Боротьба з ерозією ґрунтів, відновлення зрошувальних систем, каналів

Розвиток вітрової і сонячної енергетики

Реконструкція шахт і копалень

А потім, по закінченню війни, відновлення інфраструктури Донецької та Луганської областей, Криму.

Складається враження, що високопосадовці не бачать того обсягу робіт, який необхідно виконати. Вони не здатні задіяти незайняте населення для відбудови України та створення нових робочих місць. Тільки держава повинна впроваджувати дієві методи для скорочення безробіття. Нічого приховувати, що нині регіональна політика щодо боротьби з безробіттям не ефективна. Державні асигнування на розвиток відсталих регіонів можуть позбавити Україну безробіття, адже створення робочих місць це боротьба з бідністю населення. Зменшаться витрати на виплати по безробіттю. Ці кошти можна використати для розвитку регіонів. Капітал не буде мертвий, а буде залучений в дію. Враховуючи те, що в нас  найдешевша кваліфікована робоча сила, відбудеться притік інвестицій.

Освоюємо «золоту жилу» на селі. Мої пропозиції 

Припустимо, що чиновники нарешті полюбили свою державу, зрозуміли, що створення нових робочих місць буде найкращим засобом захистити трудові права самих безробітних. З бюджету виділили відповідні асигнування і почалася розбудова. Враховуючи те, що колгоспів уже немає, і більше нікому займатися будівництвом на селі, усі повноваження  на себе беруть сільські та селищні Ради. Штати установи варто розширити двома-трьома працівниками, які будуть займатися виключно відбудовою та благоустроєм села: інженер-будівельник, бухгалтер, економіст. А далі можна діяти за таким сценарієм:

1. Набрати бригаду з 10 - 15 чоловік зі своїми знаряддями праці, потім ці знаряддя закупить організація (створена при сільській Раді).

2.Сільські ради викуповують два-три будинки в багатонаселеному селі чи селищі. Для прикладу, в селі один будинок з землею коштує стільки ж,  як в місті 2-4 м² жилої площі. Роблять там  капітальний ремонт, включаючи господарські будівлі. При цьому викуповують дві-три садиби в «неперспективному» селі «під розбір» і використовують наявні там будівельні матеріали (цегла, шифер). По закінченні цих робіт місце, де колись розміщувалася садиба, очищують від чагарників, сухостою та побутового сміття.  Ділянку можна виорати і в подальшому обробити. Необхідною технікою на час виконання робіт можуть поділитися приватні підприємці та місцеві фермера.

3. У відремонтовані будівлі переселяються люди з «неперспективного» села. Так будуть переселені всі люди з цього села в центральне селище.

Бригади будівельників та ремонтників можна набрати з місцевого населення і містян. Раніше селяни допомагали відбудовувати міста, заводи, фабрики, залізниці та інше. Зараз же варто допомогти селу, адже це майбутня житниця держави. За гідну зарплату люди працюватимуть «вдома» а не виїжджатимуть за кордон в пошуках кращого життя. У нас, на жаль, багато людей виїхало за кордон з вищою освітою, високою кваліфікацією, а також з робітничими професіями. Таким кадрам необхідно давати роботу у першу чергу. Поселити робітників можна у колишніх школах, де є все необхідне для проживання: вода, каналізація, опалення, (кухня – столова, зала, класи під житло) або  дитячих садках, конторах колгоспу. Отоплювати приміщення можна дровами, які ж ці бригади будуть заготовляти, або газом.